На Бондай Джанкшен дуб стоит,
Под Австралийским небом синим.
Зелёной кроною шумит
Напоминая о России.
Сиднейский зной не иссушил
Его корней, в борьбе стихийной
Растёт,раздался ввысь и вширь,
Как Русский богатырь былинный.
Деревьев много есть вокруг;
Он, как связующее средство.
Как будто мне явилось вдруг
Давно промчавшееся детство.
Как близкий друг в стране иной,
Он словно мостик над крутизной,
Что протянулся между мной
И, той, покинутой Отчизной.
Я листья трогаю рукой,
К коре шершавой прикасаюсь,
Вдыхая дух тего хмельной
По братски с дубом обнимаюсь.
Исходит от его ствола
Такая мощь, такая сила,
Как будто крепко обняла
Меня далёкая Росия.
И мне приятна его тень,
И нет роднее и красивей,
Хожу я к дубу каждый день,
Как на свидание с Россий!
Николай Токарь.
Николай Токарь,
Сидней. Австралия.
Родился, рос, жил и работал на Харьковщине.
Служил в армии на Камчатке.
Не имею, не состоял, не привлекался.
Разменял восьмой десяток. В браке состою уже 41 год
Имею дочь и троих внуков.
Живу в Сиднее с 1997г e-mail автора:Niko1938@gmail.com
Прочитано 3691 раз. Голосов 1. Средняя оценка: 5
Дорогие читатели! Не скупитесь на ваши отзывы,
замечания, рецензии, пожелания авторам. И не забудьте дать
оценку произведению, которое вы прочитали - это помогает авторам
совершенствовать свои творческие способности
Моя молитва - Левицька Галина Цей вірш був написаний за кілька годин до народження мого найменшого сина Михайла. В 13 год. мені робили “кесаревий розтин”, бо сама я його народити не могла. Чоловікові лікар сказав, що не гарантує ні моє життя, ні життя дитини. Я про це не знала, але відчувала, що проходжу по грані. Молилася за життя дитини. Просила у Бога, навіть якщо мені не судилося жити, щоб Він дав мені знати, що мій синочок живий!
Під час операції я враз відчула себе. Це було дивне відчуття: тіла не було, спробувала ворухнути руками — рук немає; спробувала ворухнути ногами —ніг немає; спробувала відкрити очі — лиш миттєвий зблиск світла. Але я була!!! І ні болі, ні страху. Лиш спокій… Потім почула голоси:
-Хто там в неї? (Голос професора Григоренка)
-Хлопчик, хороший, здоровий!
-Скільки в неї вдома?
- Шестеро…
-Це сьомий. Восьмого не буде…
Я не могла в ту мить задуматись над почутим, бо відчула, що кудись відпливаю… Але в серці була вдячність Богові за почуту вісточку про сина…
Я дякую Богові за його милість і любов. Він подарував моєму синові життя! Він зберіг і моє життя,давши мудрість лікарям під час операції: коли почалася дуже сильна кровотеча при розтині матки, професор прийняв рішення зробити ампутацію частини матки. І кровотечу вдалося зупинити.
Це було сім років тому. Михайлик в цьому році закінчив 1-й клас.
